На фасаді будинку №5, що знаходиться на нинішній вулиці Панаса Саксаганського, висить меморіальна дошка, встановлена тут 1992 року з ініціативи Австрійського літературного товариства. Вона позначає споруду як дім, у якому народився Пауль Целан. Науковці натомість сперечаються, припускаючи, що поет скоріше всього міг з’явитися на світ у сусідньому домі зліва. Як би там не було, ясно одне: на першому поверсі котрогось із вказаних будинків точно знаходилася квартира сім’ї Анчелів. У ній 23 листопада 1920 року й народився майбутній поет. Пізніше Пауль переставить букви свого прізвища так, що вийде анаграма «Челан» або «Целан», яка зрештою назавжди увійде в історію світової літератури як прізвище автора «Фуги смерті».
У квартирі на тодішній вулиці Висилька сім’я Анчелів проживала до 1935 року. Тут Пауль провів соє дитинство і частину юності. Звідси його водили у приватний дитячий садок пані Майзлер, який був німецькомовним і вважався елітарним. Звідси він уже самостійно ходив на заняття до початкової школи товариства «Сафа Іврія», де вивчав іврит, а згодом – до румунської державної гімназії. Тут він грався зі своїми однолітками і мріяв про світ за каштанами, які росли у дворі. Пізніше ці мрії знайшли відображення у вірші «Потойбіч», написанім скоріш за все в 1940-1941 році.
Лиш за каштанами – широкий світ.
Звідтіль на крилах хмар шугає вітер,
комусь ночами спати не дає, понад каштани хоче з ним злетіти:
«У мене папороть і наперстянка є!
Лиш за каштанами – широкий світ.»
Тоді сюрчу я тихо, мов цвіркун,
і до крила його торкнутись хочу: мій спів його так щільно огорта! І знов я чую шепіт серед ночі:
«У мене – простір, в тебе – тіснота…»
Тоді сюрчу я тихо, мов цвіркун.
Коли ж пітьма укриє небозвід,
Й на крилах хмар нагряне знову вітер:
«У мене папороть та наперстянка є!» –
Й понад каштани схоче знов злетіти, –
Я відчиню йому вікно своє…
Лиш за каштанами – широкий світ.
Прозвучав вірш Пауля Целана «Потойбіч» у перекладі Петра Рихла.
У 1935 році Анчелі переїжджають до нової квартири у будинку №10 на вулиці Томаша Масарика. Нині – це вулиця Богомольця. Звідси восени 1938 року Пауль відбуває на навчання до Франції. Сюди ж він повертається влітку 1939 року на канікули, але вимушено залишається надовго, адже у Європі почалася війна. У жовтні 1941 року сім’я Анчелів переселяється до єврейського гетто. Першої хвилі депортацій до Трансністрії їм вдається уникнути. Та вже червні 1942 року – нова акція, і батьки поета опиняються за Дністром, звідки їм не судилося повернутися. Самому ж Паулю вдалося пережити Голокост, перебуваючи у румунському трудовому таборі. Після війни він емігрує спочатку до Бухареста, відтак до Відня і, зрештою, опиняється в Парижі. Саме тут у 1970 році поет вкорочує собі віку.
Про Пауля Целана – цього відомого сина Чернівців і одного з найвидатніших авторів світової літератури, – у його рідному місті сьогодні нагадують також Літературний целанівський центр, який знаходиться неподалік, а також пам’ятник на вулиці Головній.
